Пам'яті жертв голодомору
В Україні кожного року у четверту суботу листопада вшановують День пам'ять жертв Голодоморів.
Українці у ХХ сторіччі пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років.
Наймасштабнішим був голод 1932-1933 років – саме його називають геноцидом українського народу, здійсненим сталінським режимом.
Терор голодом, що тривав в Україні протягом 22-х місяців, забрав, за офіційними даними, близько 4 мільйонів життів.
Упродовж десятиліть тема Голодомору була табуйованою. За комуністичного режиму навіть говорити про голод тих років було суворо заборонено.
Відповідно до Закону «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», ухваленого 28 листопада 2006 року, голод 1932-1933 років є актом геноциду українського народу, а його «публічне заперечення… визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним».
Постановою Апеляційного суду Києва від 13 січня 2010 року радянських очільників - Йосипа Сталіна, В'ячеслава Молотова, Лазаря Кагановича, Павла Постишева, Станіслава Косіора, Власа Чубаря, Менделя Хатаєвича, визнано винними в організації Голодомору в Україні.
Верховна Рада 16 листопада 2022 року ухвалила звернення до парламентів держав світу щодо визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу.
На сьогодні Голодомор в Україні 1932-1933 років офіційно визнали геноцидом українського народу 22 держави.
Сьогодні, через 90 років після трагедії, Росія продовжує чинити геноцид проти українців, одночасно влаштовуючи голодомор у країнах Африки шляхом блокади експорту українського зерна.
За традицією, цього дня українці запалюють у своїх оселях свічку пам'яті на вшанування загиблих від штучного голоду.
|
Холод. Пустка. Тридцять третій… Вождь народів на портреті. В хаті голод. Плач лунає. Маму тихо син благає: - Мамо, мамочко, матусю, Я померти так боюся. Мені б хлібця зовсім трішки - Встав би я тоді на ніжки Мати сльози утирає, Худе тільце пригортає - Ой, кровиночко рідненька, Як би ж знала твоя ненька, Що будеш ти так страждати, В мене їстоньки благати Я ж пшеничку доглядала, У снопи її в’язала Був у всіх врожай багатий Та достаток в кожній хаті І корівоньку я мала, Молочко тобі давала Прийшли іроди прокляті- Стало пусто в нашій хаті Геть усе позабирали, Що змогли, повигрібали,
|
А тепер моя дитина На моїх очах і гине Зачекай, мій милий сину, Ось піду до Василини, Може дасть, хоча б краплину Молочка для тебе, сину На коліна припадала, Так просила, так благала Жінка, правда, пожаліла, То ж назад, мов птах, летіла - Сину, глянь сюди, маленький, Що принесла тобі ненька Тихо спить дитятко босе – Більше їстоньки не просить Гірко мати заридала, Руки в відчаї ламала: - Боже! Чом ти нас покинув? Чом забрав мою дитину? Холод. Пустка. Тридцять третій… Вождь народів на портреті. Тихо. Мати заніміла. В вічність з сином одлетіла.
Плетенцова Олена |
Картина Віктора Цимбала "Рік 1933"
