День пам'яті жертв Голодомору
ЗГАДАЙМО В МОЛИТВІ ТИХ, ХТО ЗАГИНУВ ПІД ЧАС ГЕНОЦИДУ 1932-1933 РОКІВ.
І ЗАПАЛІТЬ 0 16.00 СВІЧКУ ПАМ'ЯТІ У СВОЄМУ ВІКНІ
Страшний, жорстокий, ненависний для нашого народу період… Важко знайти епітети, які б змогли передати словами ті часи. Голодомор 1932-1933 рр. – це глибока рана нашої історії, що завжди кровоточить важким болем минулого, який можна тільки відчути серцем. Це не просто рядки історії, що їх потрібно вивчити і забути. Це ті сторінки, які ми щороку освячуємо вогнем палаючої свічки на вікні, щоб нагадати іншим про те, що має жити в пам’яті нашого народу вічно. Тому, тримаючи в руках окраєць такого святого для нашої країни хліба, не забуваймо про тих, хто віддав за це життя.
І хоча очевидців тих років стає чимраз менше, в цей трагічний для нашого народу час ми разом з ними розділяємо їх біль і обіцяємо пам’ятати…
Тому нехай в ці дні свіча печалі горить не тільки на наших вікнах, а й в наших серцях…
Згадалося… Заплакана бабуся,
З окрайцем хліба і жалем в очах
Страшну історію розказувала внукам
Про голод, що вселився їм під дах.
Вона його Примарою назвала,
Голодним Духом, що прийшов в світи.
Він забирав усіх, кого лиш бачив,
І спорожнілі вичищав хати.
Він жив усюди, навіть поза домом,
Холодне поле поглядом орав.
Лише рілля… Ніде ні бадилинки,
Він все живе з собою забирав.
Голодний Дух ніде не зупинявся.
Він, як примара, над життям літав.
Там де він був, лиш чорний слід лишався,
Щасливий той, хто гнів його не взнав.
«Щаслива я, – всміхнулася бабуся, –
Голодний Дух мене не наздогнав.
Я вижила, щоб розказати внукам
Про час страшний, де голод панував».
